Щоразу
Щоразу я подумки вкупі,
Щоразу насправді один,
Гортаю сторінки забуті
Щасливих сімейних годин.
Тоді не беріг їх як треба,
Здавалось завжди буде так,
Як сонечко посеред неба
Без хмар і поганих ознак.
Та, мабуть, все так не буває,
Підступний все змінює час,
Самітняя старість чекає
Вже, мабуть, і кожного з вас.
Як тяжко на світі одному
В хворобах віка доживать,
І ворогу навіть самому
Не можу таке побажать.
Живімо в сімейному колі,
У щасті, яке нам дано,
За приязнь подякуєм долі,
Що дивиться в наше вікно.
м. Київ, 16.12.01.
