Про балеринку
За паркетом
Вона знову прийде, з волосся дістане всі шпильки.
Безсило опуститься десь у м’якеньке крісло.
І хоч би назавтра знову знайшлися сили.
(І тільки б не здатись, завчасно не здатись тільки)
Вона все долала: щоразу, щороку, щокроку.
І їй перешкоди скували сталевий характер.
Але, крім бажання, вона все ж не має нічого.
(І вічного болю, що ось вже десяток років…)
Її всі питають: «А, може, воно не вартує?..
Ну інші ж щасливі і ходять спокійно по вулицях!»
А їй видається – душа у натовпі згубиться.
Їй світ затісний, коли вона НЕ танцює.
Отак опираючись долі і сірому місту,
Вона знову прийде, дістане з волосся шпильки.
Й на мить пожалівши побите втомою тіло,
Безсило опуститься десь у м’якеньке крісло.
