Діалог
- Послухай, час прийшов усе сказати. Я йду. Я маю іншу. Відпусти. Дітей не кину.
Я ж бо їхній тато. А ти… І ти когось собі знайди. Не треба сліз, істерик і прокльонів (відразу прошу) – я не повернусь. Ти гідно перебореш монотонність. Ти сильна. А от я – не розірвусь.
- А як же я?
- В собі не розібрався. А зараз (чуєш?) вперше покохав.
- А як же я?
- Я дім тобі зоставлю. І все, що ми… що я тобі надбав.
- Хіба це все? А де тривоги, смутки? А де безмежна щастя височінь? Чому і як я маю все забути?
- Як полотно минулих сновидінь.
- Не знаю, що в таких випадках діють. Напевно, щастя треба побажати… Згребти останні вуглики надії і неквапливо перемордувати. Все, як в тумані. Голова не варить. Ти ще цивілізовано зробив. Ти молодець. Чи, може, я вже марю? Від гіркоти, від болю, від злоби.
- Не треба драм. Таке завжди стається.
- Ти що мене ніколи не кохав?
- Кохав чи ні – тепер про це не йдеться. Не починай. Я маю купу справ.
- А в мене доля колеться на друзки. Це більше не важливо у житті?
- Важливо, але в тебе діти, друзі, батьки, робота, роки молоді. Колись тобі зустрінеться людина. В свинцевих скронях стихне дика лють. Прости. Ти вільна вже віднині. І добре, що змогла усе збагнуть.
Дрогобич, 27.03.2011
