Слідами "Заметілі" О. С. Пушкіна
Замела заметіль наші долі,
Не спитавши нічого у нас.
Намагаємось жити поволі,
Щоб побачитись з нею хоч раз.
Замела заметіль, закрутила…
І змінила обранців своїх.
Розлучила, розбила примхливо,
Тільки біль нерухомо застиг.
Ціпеніє нестерпно у серці
Від отих крижаних хуртовин.
Так і треба. За нашу упертість.
І без права спокути провин.
Дрогобич, 2010
