Двері відчинилися і вийшли
Камінь у вікно моє улучив,
синє око на плечі залишив.
Розповзлися тріщини як кручі
склом, а тінь від них — моїм обличчям.
Там, за склом все знають, звісно, краще
варте що, а що мені не личить.
Запитати, певно, завжди важче,
ніж вгадати душу по обличчю.
Вікна справді добре протирати
зсередини, ззовні — діло вітру.
Треба ж, щоб здувало часом ґрати,
що приховують людей від світу.
Дує. Заплітається в волоссі.
Звідки протяг, що у вухах свище?
То́му вже як майже шосту осінь
Тільки вікна, скло, а вихід якось
непомітно стіни заліпили,
тільки дірку в склі лишити маком,
як забракне і терпіння, й сили.
От би раптом скочити з кімнати,
діяти і думати без впину!..
Та нема із чого обирати —
всюди запакуємось у стіни.
28.04.2016
