Застигла за невтішними снігами
Вітрами закуйовджена зима.
Та плине жарко ніч між берегами
Знемоги. І здолати сил нема
Ту хвиль жагу в солодкому безладді.
Крізь вир пітьми розбурхує свідомість
Притишене безумство молока.
О ні! Його не стримати. Натомість…
Скуштуй ще трохи – манить мить п’янка
На смак терпкої вишні в шоколаді.
На темінь невблаганно напливає,
Пульсує в скронях полум’яне тло.
Й не знати – буде ще, чи вже було
Те диво з див, що марно ніч ховає
У згустки снігової пелерини.
А десь, зі сну зима невтішна й досі
До хвиль гарячих підкидає лід,
Хоч він безсилий у смаків облозі –
В глибінь я рину за тобою вслід,
Допивши гущу ночі до краплини.
