Як зима морозяні примари
Запорошить снігом до землі,
Зійде місяць яблуком з-за хмари
В ореолу срібленій імлі.
Спалах серця в скронях і зап’ясті
Вмить розтопить сніг, бо з вишини
Трусить місяць яблука сріблясті,
Насипає покотом у сни.
Чуєш? Ніч у сутінків убранні
Різнотрав’ям стишеного сну
Вже збирає яблука духмяні
У тремку хмаристу пелену.
Доторкнися – і нахлине зразу
Щось нестримне, стигле, запашне…
Сон розтане, та в сум’ятті часу
Яблуко лишить на двох одне.
