25.01.2017 10:02

18+

356

2 | 2

 © Карабєн-Фортун Катерина

Розгублений вечір

 

Не дивись, там розгублений вечір під стогони вулиць 

Помирає, заюшений кровью до самих небес. 

Він так прагнув, щоб літо п`янке назавжди повернулось,  

Що незчувся, як вибухнув болем, помер і воскрес. 

Не дивись, там стоїть півпрозорий закоханий привид,  

Він тримає в долонях не сонце, а серце своє. 

І назустріч холодному вітру він посмішку кривить,  

Знає, прийде замріяне літо і зиму уб`є. 

І обіймів не буде міцніших за їхні нестримні... 

Літній вечір цілунки зриватиме сотнями вуст. 

Стерпить все, дочекається, і незважає на зимні  

Гострі ікла, що рвуть і шматають морозяний хруст.