Легенда про лучеськ
білий вірш
Зійшлися вої,
стали полками,
перемовляються.
Слово за словом, аж дивляться,
а між ними мурашки забігали.
Та всі такі різні,
та всі такі метушливі –
кроку ступити ніде.
Стоять.
Гріють людей у своїх долонях.
Мовчать про майбутнє.
