ЦІЛУЮ ПОВІКИ…
вустами розчісую вії...
Пірнаю в жагу зіниць –
кофеїновий рай.
А венами – ріки
вулкану, вітри-буревії...
Зринаю, лечу!.. Міцніш
ув обіймах тримай.
Нанизую персні –
безодні гарячі глибини.
Рахую їх зойками
чайок неба твого.
У ніжності персів
горнуся вустами дитини...
Так мало мені твоїх
над собою знемог.