09.02.2017 08:29
для всіх
81
    
  - | -  
 © Анатолій Костенюк

Навернення

Втрачали форму тополині віти

але вогням ще не прийшла пора.

Хотілося смеркання зупинити, 

як дощ почався, рідний, наче брат.


Він позганяв аборигенів площ

у парк міський на месу урочисту, 

та ми, всі до одного – пантеїсти, 

чекали, доки не замовкне дощ.


І раптом сколихнулося бажання

до самозречення, до забуття, 

мов, щойно, виправдалося життя, 

за мудрість ранню і за втому ранню…


Чи сонце за вікном, чи сніговій –

ідуть дощі у келії моїй.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!