Другові поету
Друже, ми – з теперішньої ери,
тільки не класичної доби.
Клеїмо сторінки, як шпалери
на небесний купол голубий.
Добре знаючи, що зле, що добре,
розуміючи, хто Юм, хто Локк,
ми свідомо проміняли обрій
на пустелю сходових кліток.
Наші бригантинові вітрила
линуть океанами без нас
і кохання наше загубилось
на просторах сонячних пампас.
І збагнувши непотрібність бою
за здійсненність недосяжних мрій,
клеїмо сторінки над собою
на небесний купол голубий.
