Надто багато земного
Будеш знову сміятись очима і як знову захочеш дощу,
Я тобі, така досі причинна, крізь зірки на вікні прошепчу:
В цьому світі багато земного, ми живемо чужою міркою.
Залишися отут із Богом і зі мною ясною зіркою.
Я не стану якоюсь "правильною", буду трохи чужою й впертою.
Та зате я лишусь реальною, неміською, а ще відвертою.
Може, місяць розкаже казку, а зірки заспівають пісню.
Ти вдягнеш мою стерту маску, ти й свою досі маєш, звісно.
І, можливо, трохи пізніше, наплюємо на всі закони.
Бо, урешті, стаєм чорніші від дурних людських забобонів.
Звісно, може я помиляюся, і дарма завела розмову,
Але тут я востаннє схиляюся у поклоні своїй діброві.
Може, лишишся тут, із Богом і зі мною ясною зіркою?
В світі надто багато земного.
В світі надто багато мірок.