18.02.2017 21:46
для всіх
118
    
  1 | 1  
 © Юрій Слащов

У лютому чомусь душi самотньо

У лютому чомусь душi самотньо

Нажаль, пуста ріднесенька оселя, 

три роки вже нікого там нема…

Скрегочуть зуби, льодова пустеля -

довічно в хаті мешкає зима.


Минуле від дрібниць відволікає, 

заліковує рани на миті.

Мов тінь, самотність в темряві блукає, 

гадає, не до речі, на житті.


Й ще боляче, й ще тяжче від мовчання, 

не задарма б’ють юності часи -

де колискова першого кохання, 

відгукують немов би голоси.


У лютому чомусь душі самотньо, 

не тому що знущається зима.

Хто поховав минуле незворотньо, 

надії на поліпшення нема.


І досі маю стомлену тривогу, 

гадання – маячня, жах на воді.

Не маю нічогісінько живого –

лиш цвинтар, й тато з мамо молоді…



Юрій Слащов©03.02.2017

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 19.02.2017 21:34  Душа => © 

Дуже щирий і зворушливий вірш... а Ви дуже схожі на маму, Юрію!!! Світла пам`ять тим, хто вже не з нами... Здоров`я і довголіття нам усім.

 19.02.2017 10:39  Тетяна Белімова => © 

Щемливий твір... Нехай із миром спочивають!

 19.02.2017 06:48  Каранда Галина => © 

світла пам`ять їм...