Я забула тебе, коханий...
Мій єдиний, друже, мій славний.
Світла-хмарою, чорним вороном,
Я навіки з тобою зв`язана.
Водоспадом журби навіяло,
І тебе сьогодні згадала я.
І ти в вічі мої подивився,
До Душі Душею тулився.
Із тіні старовинних мирів,
Крізь віки, ти до мене приплив.
Світ очей, враз згадав мою ніжність...
Захопила тебе люта вічність...
І чумацький туман зірки...
Де пропали в степу козаки.
Іноді розпинає світ пам`яті,
Але нас вона буде леліяти.
Крізь сон вічний мене ти впізнав,
І слова дорогі ти казав:
"Моя мила, живий хто кохає,
Моє сонце, живий хто коханий...
І я буду чи синьою хмарою,
Чи баладою старовинною,
Але буду завжди повертатися...
І веселкою в небі всміхатися...
Та в обличчях прохожих дивитись...
На Святую журбу, і пишатись...
Степового дурману очами,
І молитвами серця ночами...
І кохання завжди збережу я,
В райских кущах мій Янгол сумує,
Твоя Доля, вона твоя воля,
І в любом із миров ти зі мною...
Або сонечком, або Дунаєм,
Будешь поруч, кохана, я знаю..."
А весна розквітає навколо,
Тільки ти не приходишь, Миколо...
Так боляче ніколи не було,
І зіркове все сяйво убуло...
Водоспадом журби навіяло,
І тебе сьогодні згадала я.
Світла-хмарою, чорним вороном,
Я навіки з тобою зв`язана.
