До музи
Твоя душа немов як німб,
Яка спустилася із неба.
І я тебе тоді зустрів,
Така була філософема.
На плечі твої промінь ліг
І оголив тебе для мене.
Жагу п’янючу освітив
І допоміг сягнути неба.
Я лоном лину по думках
Я подихом тебе попобачу,
Я смак відчую на губах,
Коли тебе назавжди втрачу
Ти – моя муза і життя!
Ти – моя вічність неосяжна!
Ти – порух Божого крила!
Ти – все, що я в собі побачу!
комната, 12.40
