Марево
Такі тяжкі і сиві хмари
Притисли душу до землі.
І здалося, що як ввійду в них -
В мить згублюся у тій пітьмі.
І все ж цікавість завжди зверху,
Над нерішучістю стає.
Зробив лиш крок! О Боже що це ?
Над ними сонце виграє.
Такі вже форми чудернацькі
З тих хмарок зверху хтось зробив,
Ось це гора, а це обличчя,
А тут хтось ангела створив.
А це баранчик білосніжний,
Повз мене тихо пропливав.
Провів рукою ніжно-ніжно
От лихо ! Я лиш все зломав.
І скільки я зусиль приклав вже,
Створити тут хоч щось своє,
А зась ! Тихенько Бозя каже
Це тільки моє ! Це моє.
