04.03.2017 12:44
для всіх
225
    
  1 | 1  
 © Андрій Гагін

Дерево над прірвою

з рубрики / циклу «Пробудження»

Спинялась тут пташина долі, 

його зернятком загубила.

Зросло деревце і живе

забуте нею мимоволі.

Міцне, тримається щосили;

До сонця тягнеться, мов зве.


Уже змінити щось несила -

коріння глибоко вросло.

Не вниз, а дивиться за обрій, 

мов далечінь таїну вкрила.

І гордо підняте чоло –

самітний лицар і хоробрий.


І вкотре вже минають ночі, 

для нього тут на самоті. -

Своє побачить поруч кожен, 

почує листя як тріпоче

і віднайде в своїм житті, 

напевно щось, що ніби схоже.


Чекання, сумніви, надії -

буття все хилить, пригинає.

Все поєдналося у змову, 

стрімку і довгу веремію

вчорашніх днів, що вже немає. -

Де все, сповна, не випадково.


Спинялася пташина долі.

Чи пам’ятає, де згубила.

Чи може умисел її -

навмисно це, не мимоволі, 

й росте деревце на цих схилах, 

стремління маючи свої.



БЦДСС, 25.01.2017

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 05.03.2017 08:42  Каранда Галина => © 

о так... та пташина долі така непередбачувана, витворяє, що хоче... а нам - живи... із своїми стремліннями в її умовах...
хороший розмір такий вірш, приємний...