Поверни мені мене...
з рубрики / циклу «Про любов...»
Всю, до останньої краплі!
Віддай поцілунки, їх дотик жагуче палкий.
Я щаслива сьогодні,
Це, мабуть, востаннє?
В останнє...
Ти так боляче близько... і присмак терпкий.
Безнадійно, поволі тону у мовчанні,
Рву по живому, конаю від болю і рву…
Поверни! Поверни…
І я тобі ТебЕ повЕрну!
Віднайду в собі сили і повернУ…
Дай оплачу, ще не написані вірші,
/Напівслові обірвані/
оголюю нерви-кривим почерком по душі,
Я вже не знаю, пізнати і вратити гірше?
Ніж проживши життя, не відчути цей шал на межі.
Поверни мене Ту, що тебе не пізнала,
Що жила як жила і потроху вмирала,
але не боліло аж так …
Поверни!
Я- спустошена вітром шаленим пустеля,
сонцем випалена земля!
Моє серце не навпіл-
в нім сотні маленьких ущелин,
там пульсує Твоє ім’я…
Поверни мене Ту…
але, мабуть, ти знаєш-
не варто.
Я вже Тою не буду, хоч як не крути.
Ти так боляче близько,
себе ж я не видам ні словом, ні жестом
… а ти?
Ну скажи хоча б щось, не мовчи…
Поверни...
