Між нами все...
Згорнулась кров мов скисле молоко
у клекотливому горнятку серця,
коли сказав тобі: «Між нами все…»,
й відповіла ти сквапно: «Добре…»
Між нами все… занурений у очі світ,
несмілий дотик, перший поцілунок,
прихід весни, і сплутані обіймами сліди,
пригублені, мов келих, стихлим штормом…
Між нами все… твоє життя й моє,
що туго сплівшись знову розплелися,
немов розпущена розпукою коса
у різні боки стрімко полилися…
Між нами все… одразу й загалом,
безбарвні товщі океану буднів,
і хай щосили упираєшся чолом,
лиш тонеш у бурхливому нещасті…
Між нами все… окреслять віддаль полюси,
немов розірвані обійми сферу болю,
й не дотягнутися тепер уже руці,
причавленій скаженою навалою околу…
Між нами все… сполохані птахи
одне за одним повсідалися на віття,
втягнули голови у попелясте пір’я,
пустили пазурі у дерево життя…
Між нами все… відсіюю думки,
і день мов хліб печу із борошна утоми,
і вже не прагну, як ще вчора, все,
живу теперішнім і тішусь тим, що Бог дав…