07.03.2017 13:33
Без обмежень
112 views
Rating 5 | 3 users
 © Двірний Сергій

Credo

Живи теперішнім: тут і тепер…

Відкинь усі цілі –

не ціле життя, не цілісний світ, 

ціле - лиш засіб наруги.

Не роби геть нічого -

не вживайся, не обмислюй, 

не трудись, ні твори…

Будь без зусилля, 

сторонися насилля як тільки можеш, 

не борися з собою, 

змагання з іншими не зачинай, 

не вступай у війну з околишнім світом…

Не приймай над собою жодної волі, 

ніякої влади – звичаю, норми, закону, 

людини, істини чи, навіть, бога…

Не рівняйся на інших, 

не рівняй їх до себе:

досвід сторонньої долі

щасливим тебе чи нещасним не зробить, 

ані на йоту не позбавить страждання…

Просто, дивись…

Ні з чим, ні з ким себе не вподібнюй, 

не прив’язуйся ані до чого –

до речі, почуття, об’явлення, думки, 

до господа, людини, творіння:

прив’язаність робить із тебе оруду

у чужих, не власних руках.

Передусім же звільнись від особистого «я».

Не прокладай всі дороги крізь нього, 

не збирайся на ньому затято, 

у славі, багатстві чи владі

не пнись величатись, 

у людяності, вірі себе не піднось, 

не стверджуй свій розум та волю -

здрастуй так, наче тебе вже нема…

Бути щасливим не прагни, 

щастя своєю метою не став, 

ані своє, ані чиєсь чи загальне:

щастя – мана, 

вдовольнися стражданням, 

якого успішно уникнув сьогодні…

Все марнота марнот і ловлення вітру…

Легко приймай, легко віддай, 

безболісно всьому співчувай, 

люби без пристрасті та пожадання:

будь-що не краще й не гірше за інше...

З’явища, речі, ідеї, істоти, 

в них що різниці, що і подоби:

все, просто, те ж саме –

на початку, в кінці, внизу, нагорі…

Нічого такого, заради чого, 

варто було би родитись, 

триматись за власне життя

чи його, навпаки, віддавати…

На що ж тоді так натхненно чекаєш?

Шукаєш запекло чого чи кого?

Чого домагаєшся, нетерпеливцю?

Ти вчасно всякчас, 

ти завжди на місці, 

який уже є, серед того, що є:

твоє невдоволення - безглузде й лукаве…

Будь-яка мить хіба ж якось порушна?

Знає початок, має кінець?

Хіба коїться попередньою миттю?

Чи може творить наступну мить?

Ні, в ній усе раз – раз і навічно.

Всього по одному - на кожну мить:

все майорить легіонами митей

не переступних буттів.

Минуле, майбутнє – просто обмари, 

смерті цятковані мари, 

привиддя, котре щезає вмить.

Тож, завтрашнім днем не переймайся, 

минулим себе не гризи:

їх не існує – вчорашнього вже, грядущого ще, 

їх «буде» й «було» кожного дня стає іншим…

Тож, долі нема.

Доля – одне на всі миті, 

покраплена рясно в тривання життя

самотність і однина.

Облудна химера з химер твоя доля, 

що з іншими бути у долі зове, 

на струпи тебе розкладе, 

неначе рознитину нитку порве…

Відкинь цю химеру, 

забудь немов миршавий сон!

Ти сам собі легіон, 

убраний у мить ніби в крицю, 

воднораз будь-де, будь-коли і будь-ким

у всесвітах всіх увік пробуваєш...

То, чом тоді смерті лякатись?!.

Смерть розпорошена в безліч життя…

Не бійся, шию ні перед чим не схиляй, 

завжди пам’ятай: початок, кінець, 

слово, створіння, ім’я або чин, 

панства земні, всі царства небесні

варті лишень легковажного сміху…

Тож, радій чи журись, тугу тягни, 

мріями зринай у майбутнє –

усе це дарма, пустопорожнє…

Свій клопіт на будь-який день.

І сіється він лишень з пороху в порох…

Оминай його як тільки можеш.

Коли ж ухилитися не удається -

сміливо вступай у стосунки.

Але, грай лише у ту гру, 

де правила сам накидаєш, -

на час, на місце, на урядування, -

і, чуєш, не загравайся:

ти у взаєминах тільки для того, 

аби осоружної мороки позбутись…

І більшим не тішся…

Ніколи, нізащо не забувай:

час у голову не укладай, 

до рук не бери роботи…


Хіба ж, не сказано: будьте як діти?

Тож, залишайся дитям, 

для котрого «вже» і «ще» не існують, 

не промовляється мисль, 

нічого не тягнеться звідкись – кудись…

Перебувай ніби у череві матері…

Подорожнім будь, 

що простує з утроби в утробу.

Хто шлях прокладає із щойно у щойно, 

з нізвідки в нікуди…

Ти - цята умовна, 

яка на тропі пробуває

із власного «ця»

у своє «та»…

Так віддалі смерті смертю здолаєш

пророчого слова, 

і, незворушний, 

упокоїшся, врешті, 

у водах правічного лона…


І хай сказиться все!..

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Між нами все... / Вірш | Двірний Сергій». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Квітка / Вірш | Двірний Сергій 18».


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Двірний Сергій

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо