Прадавнє 2
Частина 2 Поетичний переказ
Відьма Рицарю дивиться в очі,
Всю висмоктує пам’ять і душу,
І рятунку від цього нема…
Рицар вирвався диким зусиллям,
Меч дворучний здійняв, бойовий,
Опустив, не завдавши удару:
Орден – зовсім не ворог жінкам,
Навіть грішниць вони не вбивають,
Не вбивають також Демониць.
«Я дарую життя,
У останнє,
Зупинися, злодійко, кажу,
Як людей убивати не кинеш,
Ти пощади від мене не жди».
Прогриміли копита і змовкли,
Знов Хазяйка у Замку одна,
Відібрали у неї Поживу,
Найсолодші для неї Думки.
Залишає свій Замок Чаклунка,
Слідом аури Рицаря нюшить,
Віднайде його рано чи пізно.
Душу вип’є до денця усю.
День і ніч виступає неспішно,
І не їсть, і не спить, йде по сліду.
Рицар спокою зовсім не знає,
Відчуває, що його полюють,
Де відвага, звитяга колишня?
Він тікає із рідного дому…
Рицар скаче по різним країнам,
Зупинитись надовго не може,
Жах зриває нещасного з місця,
Він тікає, тікає, тікає…
Кінець 2 частини.
