На розі вулиць
Пробачте тато що турбую вас
зотлілим пам`ять, чи дещиця слави
а я, пройдисвіт, заблукав
на ріг дитячих мрій і сподівань
та вічної дорослої спокуси.
у тім генделику крізь тютюновий дим
огрядна пані наливає пиво,
дитячий погляд губиться в куточку
поміж ногами,
а час, як слина тягнеться собі
з губи розбитої заснулого мужчини
не обриваючись, як павутина,
торкаючись немитої долівки
і розчиняється в чиємусь блювотинні.
ти пам’ятаєш тато, не було весни
вона неначе провалилась крізь щілину
як решта, що залишилась од пива
щоб не остання, і ні мертвим ні живим.
а ви, спираючись на плечі сина
вели крізь ніч мене в казковий ліс
де навесні підсніжники і первоцвіти
лише для мами розцвітають тихо-тихо
а мама плакала не одриваючись од вікон
тримаючи в обіймах сина
пробачте тато що повернувсь туди
повірте, не моє бажання,
якесь замурзане, веселе циганча
просило гріш, чи продавало долю,
а ще весну, якої не було,
яка в підмурках стертої хатинки…
але мені все бракувало грОшей.
те циганча весну розбило по годинах
і кидало собакам наче мертве тіло
здіймаючи отим шаленства лемент,
а я дививсь, оголюючи душу
і згадував, що спадку не одержав
погордувавши ласкою твоєю.
пробачте тату, лічені години
розтягують собаки, і зникає циганча…
мені не назбирати мамі первоцвітів.
сіріє.
на розі вулиць лише неприбране сміття.
