Смола як піт стікала по спині
ні не пекла
як патока липуча
у ній зав’язли руки і слова
і дихати несила
чортова смола
як дні до неминучої розв’язки
зв’язали
окутали
сховали
ні світла
ні думок
ні образа - куди би помолитись
і ти,
з вогнем, палаюча любове
не оминула…
сором.
то не я
лишаючи як гадина смердючі клапті шкіри
зриваю дні забуті, пережиті
втікаю в нетрі самоїдства і жалю
ти спопелила сестро пустоту
єдиний прихисток в Едемському садку