Так безкрило минає життя
Так крилато співають у храмі.
І немає з душею злиття
У єства, що буває в нестямі,
Чи в прострації, в святі бува,
А здебільшого в самоомані.
І лягають, як листя, слова,
Непотрібні, чужі та незвані.
Не рифмуються, просто гниють,
Ні рядка, ні звичайного ладу.
Так безкрило, дощить, каламуть,
Як останні часи листопаду.
Тільки дзвін, залишається дзвін
Над кладовищем і над хатами.
Нас рятує від поразки він,
Укриває гучними крилами.
