Історія бджолиного життя
В старому вулику у липні посéред лугу у жнива
Родилась бджілка молоденька, доволі квола та жива.
Шість ніжок в’яло простягнула, крила чотири на спині,
Поглянула в блискучу краплю: "Собі подобаюсь, чи ні?
Мабуть гарненькою родилась, пухнаста в мене голова,
Смугаста спинка, гарні очі, антена зовсім ще нова.
Навколо медом пахне, воском, тепленько й музика гуде,
Вологість стала, гарні рамки, життя чудовим тут буде.
Почну роботу з умивання: животик, попу розітру,
Залізу лапками у вічко і ненадовго там замру.
А може взятись до уроків, почати в домі з прибирання?
Я до роботи неготова і непридатна до навчання.
Пройдусь по вулику, оглянусь, який об’єм нарядів є,
Котра робота веселіша, яка поважність придає".
Над дітками багато няньок - годують медом, молоком,
На кухні повара мішають дитячу кашу із пилком,
Прийшли із відрами до входу нектар приймати в збирачів,
Там виконроби підзивають в ремонті вмілих діячів.
На стражі у льотку солдати обнюхують прийдешніх бджіл,
Щоб вдалий мед приготувати - нектар вантажиться на стіл.
На сотах трутень з товстим тілом відкинув хобот і лежить,
До нього хутко жвава бджілка, піднявши вусики, біжить:
«Чию, скажіть, у нас посаду Ви так успішно зайняли?
Чи маєте велику владу, як на роботу Вас взяли»?
Жив трутень в вулику привільно, вода була і їжі шмат,
Мав в розпорядженні щоденно бджолинь гарненьких цілий штат.
Вважав себе багатим паном, главою в домі, основним,
І не задумався небога – нема пишатись власне чим.
Бджола без досвіду літала, у світ не навчена прийшла,
Здалось, що трутня покохала й своє призначення знайшла.
Пройшли дощі, промчали грози, вже липня день за днем спливав,
В сім’ї робочого народу невмілий трутень зайвим став.
Його вхопили попід руки , голодним в поле провели,
І на дорогу кусню меду, води чи хліба не дали.
Бджола кохання пережила, привчатись стала до робіт,
Щоб відновити тихий спокій , і розпочати свій політ…
Життя не дуже справедливе ніі у людей, ні у комах,
І щоб щасливим в світі бути пора обходити невдах.
