Наш едем
Піднеси мене Господи так високо,
Щоб побачив я всю твою логіку,
Бо все те, що від тебе спало мені,
Випульсовує в моєму мозку.
Що ж на небі у тебе коїться?
Купідони там на душу прийняли?
Шмалять стрілами куди завгодно їм,
Потішаючись хмільними крилами.
Та до грудей пекучим вогнищем,
Не на виліт і, завжди, невчасно так,
Крізь броню, проміж ребер застромлює,
Зачіповує, вковує міцний гак.
Так вже сталося. Бачиш смиренний я.
Зроби мене своїми долонями,
Щоб носив я її непомітно вдень,
Та вночі зберігав мужнім воїном.
Невзаємність - ото порятунок мій,
Мій політ, дім надій та мій гіркий щем,
Ми ж не вкусимо ті кляті яблука?
Хай між нами залишиться райським Едем.
