Не зривай свої крила
Ти можеш забути і хто ти, і звідки,
І як тебе звати. Під тиском мірил.
Все навколо загине і сонце пристине,
Та ти не зривай, не скидай своїх крил.
Їх на шматки будуть дерти і рвати,
Трощити й ті, з ким ще вчора був рай,
Та мокрі й облізлі у шрамах і ранах,
Ти не залишай їх, їх не залишай!
Тобі буде боляче, знаю, кохана,
У зграї не всім вистачає вітрил,
Та в радощі й в горі, в юдолі й на волі,
Не відрікайся від наданих крил.
Ти можеш старіти, можливо повніти,
Заміжньою стати, діточок Боже дай,
Можеш хоч зірки ти з неба хапати,
Та не залишай крила, не залишай.
Лови вітра хвилю, за милею милю,
Лети вільним птахом аж за небокрай,
І Знай, що ти світло, ти крила для мене,
Тож не залишай!
Прошу!
Не залишай!