07.04.2017 14:49
18+
221
    
  5 | 5  
 © Олена Вишневська

Мені б трохи простору

Мені б трохи простору

Мені б трохи простору. Стомлюють, сковують дотики.

І так щоб без пальців – думками навиворіт. Хто такі

З тобою ми? Зваблені веснами і заримовані.

І тягнемось, тягнемось – тонемо /зв’язані/ в повені


Своїх почуттів. До землі – кілька снів передихати, 

Слова /мовчки/ передивитись. Мені би, щоб тихо так:

Почути, як погляди віями шкіри торкаються, 

Та глибоко хвилі любові у душі вростаються.


Мені би на мить поза рамки й безглузді обмеження, 

Де падають ниць непідкорені досі нам вежі. Я

Більше не хочу нічого, крім поза сезонами, 

Містами, світами, дзвінками /у ніч/ телефонними


Єдиного шансу – з тобою на вічність спинитися.

Не снитися – ранком квітневим, без фальші, здійснитися

В найменших дрібницях, продовжитись датами, цифрами, 

І те, що для нас, заховати від інших за титрами.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 14.06.2017 03:28  Саня Малаш => © 

Коханню так часто бракує чогось неземного... Намагаємося звільнитися від тілесної оболонки. У твоєму вірші - задуха, оголені нерви, вежі падають ниць. Він вимагає від кожного читача тих самих потужних почуттів, які мають твої персонажі...

 10.04.2017 17:49  Тетяна Чорновіл => © 

Чудова лірична оповідь! Все буде добре!

 09.04.2017 13:02  Пендюра Едуард => © 

Скiльки нiжностi..наверно, я влюбился в ваши стихи

 08.04.2017 13:14  Тадм => © 

Як завжди, витончено!

 07.04.2017 21:49  Артюх Леся Вікторівна => © 

круто!!!

 07.04.2017 15:47  Панін Олександр Мико... => © 

Якщо дотики можуть

сковувати,

то міцні обійми

здатні розкрити

Безмежжя простору

Кохання.