...у межах простої гри...
Усі усіх не люблять – так завжди,
Така уже настала в нас епоха…
Усі усіх не люблять – півбіди.
Всі брешуть, що всіх люблять – катастрофа.
© Ліна Костенко
Така уже настала в нас епоха…
Усі усіх не люблять – півбіди.
Всі брешуть, що всіх люблять – катастрофа.
© Ліна Костенко
На сірому фоні у межах простої гри,
Де ні переможців, ні тих, хто зазнав поразки,
Немає, ідуть караваном вервечки рим,
І я поміж ними, зриваючи з буднів маски.
Куди і навіщо? Безглуздо шукати сенс:
Втікаю від себе в обійми чужих вокзалів,
Зі слідом від опіків рідних мені імен з
Минулого /та без валіз псевдоідеалів/.
І рвуся, як риба із сітей, бо дах знесе
Самотність у натовпі серед кривих ілюзій.
Бо в грі цій, насправді, між тисяч людських осель
Ні дому немає, ні правди, ні вірних друзів…
/хвилинне... без претензій на вірш/
