11.04.2011 00:00
-
768
    
  23 | 23  
 © Тарас Іванів († 2012)

Біль

Як страшно стало у нас знову, 

Неначе всі пішли по колу. 

Не встигли сина поховати друзі, 

Вже плачуть другі десь у чорній смузі. 


О Боже, де ми так згрішили? 

Щоб взнати правду, втратили ми сили. 

Невже не можна було щось зробити, 

Щоби біди такої з нами не робити? 


Ми кудись рвались, ми змагались з часом, 

Хотіли доказати щось комусь, 

Що ми не винні…! Тільки доля басом 

Все зупинила різко і чомусь 


Страшний, невиносимий біль

Стиснув в лещатах мою душу, 

І лиш спокутування тінь 

Я тугу цю страшну задушу… 


Пройшли роки, і марні сподівання, 

Що біль той вщухне скоро у ві снах, 

І лише спільні наші намагання 

Вже притупили горе у літах. 


Буде життя ще вирувати ніжно 

У цій пропаленій думками далині. 

Будем ми пам’ятати, Боже, вічно 

Наших дітей, похованих в землі. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 27.03.2012 15:53  Оля Стасюк 

 07.02.2012 02:41  Каранда Галина => ©