Біль
Як страшно стало у нас знову,
Неначе всі пішли по колу.
Не встигли сина поховати друзі,
Вже плачуть другі десь у чорній смузі.
О Боже, де ми так згрішили?
Щоб взнати правду, втратили ми сили.
Невже не можна було щось зробити,
Щоби біди такої з нами не робити?
Ми кудись рвались, ми змагались з часом,
Хотіли доказати щось комусь,
Що ми не винні…! Тільки доля басом
Все зупинила різко і чомусь
Страшний, невиносимий біль,
Стиснув в лещатах мою душу,
І лиш спокутування тінь
Я тугу цю страшну задушу…
Пройшли роки, і марні сподівання,
Що біль той вщухне скоро у ві снах,
І лише спільні наші намагання
Вже притупили горе у літах.
Буде життя ще вирувати ніжно
У цій пропаленій думками далині.
Будем ми пам’ятати, Боже, вічно
Наших дітей, похованих в землі.