Пробач мені, літо
Пробач мені, літо. Я знову сумую за осінню.
Я знаю, що дивна. Я зовсім не хочу тепла.
Хотілось дощів у жовтих тонах разом з просинню,
Я хочу затишшя і спокій старого села.
Бо тут навіть рими - і ті не складались докупи.
Мовчали альбоми, устали рядочком листи.
А осінь... Вона гріє серце, не руки.
На першому спогаді ладна до неї плисти.
Весна ця не знає, чого я від неї бажаю.
Що ж, дійсно - насправді це геть не її вина.
Я просто й невинно ще осені досі чекаю.
Без неї я інша. Без неї - самотня й сумна.
Не я цього хочу, то власна душа моя просить.
З нестачі обіймів, зірок і потертих листів.
Пробач, мені літо. Я знову закохана в осінь.
Я знову дивачка й страшенно хочу дощів.