Чи пробачиш?
Чи пробачиш, сину, батька?
Давить куля в спині…
Не в чужім, далекім краї, в рідній Україні,
Я боровся із супостатом, шукав тобі волі,
Назви ще раз, сину, батьком,
Бо груди вже в крові.
Чи пробачиш, доню, батька?
Тяжко мені дихать…
Ми ж хотіли по-людському, не схотіли слухать,
Самі світом розлетілись, а нас – брат на брата,
Схили, доню, голівоньку,
Нема більше тата.
Ти пробач мені, кохана,
Вдовою залишив…
Я ж за дітей своїх до Києва колоною рушив.
Ми ж хотіли Україну із колін підняти…
Плачуть діти, дружинонька, плаче рідна мати.
Зітхне важко Україна, сльози витирає,
Тужно дзвони заголосять – героїв ховають.
Кузнецовськ, 2014
