04.06.2017 14:13
for all
113 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Георгій Грищенко

Навіщо так

Ну навіщо ти так

Ображаєш старого, 

Все кричиш я бідняк, 

Ну і що тут такого?


Більшість наших людей

Бідняки ще й старенькі, 

Та живуть не в дітей, 

Бо батьки їм до Феньки.


Це сучасне життя, 

Кожен сам лиш за себе, 

Це зробив відкриття

Коли помочі треба.


Син мене приютив, 

Тжнів два був у нього, 

Підкорятися вчив

І сказав після цього.


Живи тато ти сам, 

Ти не звик підкорятись, 

Не жалів ні на грам, 

Залишилось зібратись


Та поїхати геть

В самотині страждати

І чекати що смерть

Прийде душу забрати.



м. Київ, 04.06.17.

Публікації: Георгій Грищенко

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 13.06.2017 14:55  © ... => Тетяна Чорновіл 

Згоден з Вами. 

 13.06.2017 08:21  Тетяна Чорновіл => © 

Сумну актуальну тему Ви підняли. На мою думку, нема чого іти жити до дітей, поки ноги ще ходять. Можна просто поїхати в гості!)) 

 05.06.2017 07:38  © ... => Борис Костинський 

На жаль згоден з Вами. Така наша дійсність. Дякую за візит та відгук. 

 05.06.2017 07:37  © ... => Серго Сокольник 

Дякую Серго. 

 05.06.2017 01:44  Серго Сокольник => © 

Це особисте. Що додати?.. 

 04.06.2017 18:45  Борис Костинський => © 

Це драма, пане Георгію, котру Ви передали у Вашому творі щиро та майстерно! Старість усюди - сумний час. Але в Україні все це помножене ще і на тотальну злиденність та суцільний духовний занепад. Хотів би сказати Вам щось втішне, але те буде брехнею з мого боку, бо в найближчі роки (можливо, і в десятиліття) в Україні краще не буде ані на йоту. Для молодих, енергійних та освічених ретельно та наполегливо прокладають шлях за межі Батьківщини, а всім іншим, хто не взмозі буде втекти, гарантована сіра та безрадісна буденність. Щоправда, для тих літніх людей, хто може якось знайти себе у релігії чи якомусь волонтерстві, певна розрада в житті буде, але, таких серед покоління, що отримало вишкіл у лавах ЛСКМУ та КПРС, дуже не багато... Гірко, але те, пане Георгію, реальність...