Суд
За мотивами дворової пісні «Суд девушки»
Своими видел я глазами,
Судили девушку одну,
Дитя она была годами.
Наутро в здании суда
Уж собралась толпа народа,
Все судьи заняли места,
Конвой ей проложил дорогу…
До давніх спогадів звернусь,
Вони клейкі, мов павутина:
Судили дівчину якусь,
Була вона іще дитина.
Ось у місцевому суді
Вирує натовп і юрмиться
(Мабуть видовищу зрадів),
Суддя чекає на убивцю.
Під’їхав “чорний воронок»,
Почули всі: «Не зупиняйтесь!»,
По сторонах не роздивляйтесь,
Великі очі чарівні.
В її словах якась мана,
Неначе змії, чорні коси…
Як все розповіла вона –
У залі заблищали сльози.
Їй дали дозвіл пояснити,
Вона сказала дуже мало:
«Як я могла його убити? –
О, судді, я ж його кохала!»
Зняла колечко із руки,
Перед собою простягнула
І непомітно, потайки,
Отрути крихту проковтнула.
«Навіщо йдеш ти із життя,
Бажаєш смертно відпочити,
Що ж ти накоїла,
Дитя,
Ти ще не починала жити!» -
«Його вночі і вдень зову,
Без нього наяву вмираю,
Без нього зовсім не живу.
О, люди, я ж його кохаю!»
………………………..
На цвинтарі із молитов
Зима мереживо сплітає,
Колючим снігом замітає
Надію, Віру і Любов.
