В степу безкраїм…
Елегія
В степу безкраїм, темному,
журливім
Нечутним плачем обернувся
сміх,
У місячному сяйві
мерехтливім
Колючим сріблом завмирає
сміх.
Лише самі страждання, сум
і втрати,
Лиш безнадії нищівний
тягар
І різнобарв’я тьмяніє
агата,
Мертвенне світло сіється
із хмар.
Маленький кущик мерзне
непомітний,
Його байдужа хуга
замела,
Він ще живий – Зорі далеке
світло
Йому дарує мить слабку
тепла.
