Один в степу...
один в степу...
там сам на сам
із небесами...
у серці рвана рана
від болю самоти.
беззахисний,
не в силі ворухнутися -
бо руки нерухомі
лежать в траві
роскинуті,
чужі,
відчуджені від мене.
останнє слово
завмерло на вустах.
те слово - крик
із запитом у Всесвіт,
який вже тіло огортає
у холод місяця яскравого у небі.
...вуста зніміли...
очі
у відчаю відчинені аж навстіж
в величну темінь ночі,
зірки мигтіють де
неначе миті,
забутими колись
в бажанні жити -
нині вже без мрій,
байдужі камінці,
пусті забави,
іграшки,
чаклунство,
у Космосі мов дивні самоцвіти
мигтіннями кодують тимчасовість,
ховають вічність від буття.
...лежу в степу.
земля із ніжністю у трави
духмяні і м"які
дбайливо угорнула.
і шлях сплела мені в безмежність майбуття
барвистими у мріянні квітками... -
сховала там,
немов
в колиску
вклала...
