Відчинити всі вікна. Мовчати години зо дві...

вірш

Відчинити всі вікна. Мовчати години зо дві,

Наслухати, як літо чинить циклонам опір.

І забути, що там, у прогрітій бетоном безодні

Розгубилися перші кроки твої плоскостопі.

Малювати на стінах манною кашею сонце.

Зазирати у вічі не схожим на тебе нащадкам.

І боротися, наче з набридливим незнайомцем,

Із одвічним питанням: «А що ж таки, справді, щастя?»

Ти щось маєш. Своє. Може, трохи не те, що просиш,

Може, душу заюшила кров`ю оця монотонність?

Може, серце вкривають струпами вранішні роси,

І ти мрієш про те, щоб тебе поховали в бетоні?

Але вікна розкриті, і літо пірнає в хату.

Знаєш, скоро ти вийдеш на волю, і все буде липень.

Сонце з манної каші всміхається волохато,

І очима нащадків на тебе, одужалу, глипа.

Гоголів, червень 2017