14.06.2017 09:25
для всіх
340
    
  5 | 5  
 © Лариса Мандзюк

Там небо чорне...

Там небо чорне...

Там небо чорне. як сира земля, 

і плачуть квіти, що розцвіли у полі.

Відлуння смерті доноситься здаля, 

і стогнуть трави від тяжкого болю.


Там не достигнуть в полі колоски, 

і не співає пташка на калині.

Від чорної, не людської руки, 

в сльозах, немов волошки, очі сині.


Прикриє небо у найтяжчу мить, 

промінням сонце хоче захистити.

А пам"ять зранена і як душа болить...

А серце молоде, так хоче жити.


І квітнуть маки на осколках ран, 

де запах пороху проклятої війни...

Високо в небеса, в густий туман, 

один за одним йдуть наші сини...


І стогнуть трави від тяжкого болю, 

відляння смерті доноситься здаля.

там плачуть квіти, що розцвіли у полі, 

там небо чорне. як сира земля.

Автор Лариса Мандзюк м. Львів.



м. Львів., 13. 06. 2017.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 15.06.2017 12:43  Каранда Галина => © 

варте ввійти до підручника...

 15.06.2017 09:08  Тетяна Белімова => © 

 15.06.2017 02:16  Серго Сокольник => © 

Так. Я щойно з фронту, з концертами їздили. Особливо- у Мар"їнці... Та й в інших місцях надивився...

 14.06.2017 22:14  Люлька Ніна => © 

Дуже боляче. В поезії вилився біль і смуток. Сьогоденна реальність, на жаль.