Оля Стасюк Зима над лиманом
Далекий мій,
Колись найближчий, друже!
Надворі дощ. Півсутінки. Зима.
Приходжу від людей чимраз недужа,
Чимраз байдужа і чимраз сама.
Вітри свистять, як древні ятагани.
Скрегоче льодом в берегах лиман.
О ти, котрого хоч тули до рани, -
Якби ти знав, як зчерствіла від ран!
Одна в хатині - холодно і пусто.
Пишу листи - хіба пошлють вітри.
Зайці стрибали.
Винесла капусти.
Не лиш мені так тоскно від зими.
18.06.2017 08:45 Тетяна Белімова => © |
 Красиво, Олю, хоча і сумно... Люблю Твої формальні експерименти. А настрій минеться. |
18.06.2017 06:59 Каранда Галина => © |
 я не знайла збоїв ні в римуванні, ні в ритмі, ні в застосуванні слів.. |
18.06.2017 01:42 Саня Малаш => © |
 Дуже чуттєвий вірш, у пастельних тонах. Потяг героїні до невідомого друга триває. Над римуванням варто попрацювати. Слово "пустий" в українській мові більше тяжіє за значенням до "нікчемний", ніж до "порожній". Враження від твору загалом позитивне. |
17.06.2017 23:52 Сашко Новік => © |
 Цікаво куди зайці пострибали. У мене на роботі є два напарника, один Заєць, а інший Зайчиков. Разом два зайці 1,5 і 0,5 |