Туман
Я зникаю, врешті
В сизому тумані,
В сизому тумані
Зовсім сивих днів.
Тільки ти – як рана,
Як цілюща рана;
А все інше – хаос,
Що живе в мені.
Від цієї рани,
Леле, від цієї
Мені ледь здається,
Ніби я жива.
Бо все інше – леле! –
Сіра смуга глеї,
Пилу й диму з міста
Морочна канва.
Адже я з рутини
Ледь уже не сліпну,
Ледь вже не німію,
Зовсім гублю сни.
А надворі – леле! –
Розпустились липи,
Розпустились липи
Посеред весни.
В голові й навколо –
Голоси луною,
І ніщо цей гамір
Вже не переб’є.
Я живу твоєю
Раною одною –
Біль в мені нуртує,
Каже, що я є.
