Пристріт
Бувальщина
Вона вкрала
Чоловіка
у своєї найкращої
подруги
(“Ти не образилась?
Ми ж не вороги?»)
Він пішов непевною
ходою,
Дорогою – Бідою…
Слухав і не чув плачу своєї
Єдиної,
Дивився і не бачив
Її сліз,
Тягнув незримий
Скорботи Віз…
Дружина не проклинала
зрадницю,
Плакала тихенько, щоб ніхто
не бачив і не чув:
«Ось ніч пройшла,
день проминув…»
Вона весь час
розмовляла з Чоловіком,
Наче він був поруч,
Хоча все життя
Повстало
Сторч.
Якось завітала
розлучниця,
Безсоромна
авантурниця…
«Чи є в тебе совість? – запитала вона. –
Вдень твій «колишній» ходить
Зажурений,
наче у сон занурений,
А вночі промовляє твоє
Ім’я!
Проклята відьма,
«Підколодна змія!»
Навіть мріяти
Не смій!l
Відчепись, тепер він –
мій!»
Не промовляла слова,
а неначе шипіла,
В очах смола отруйна
Кипіла…
І вона
жодної миті
не бажала нічого
розуміти...
Пристріт –
Дуже тяжкий
гріх,
Для людини
Неволя…
Хто його вчиняє,
того за життя
Карає
Доля.
