18.04.2011 00:00
-
446
    
  1 | 1  
 © Мирра Лунич

Вороны

Мысли серые глупые 

жадно тянут нас за руку 

По дорожкам ухабистым, 

что ведут в преисподнюю. 

Мы немножко потеряны 

среди улиц загаженных, 

Где над крышами кружатся 

озлобленные вороны. 


И клюют, оголтелые,  

прямо в очи открытые, 

Вырывая с глазным белком 

все надежды и чаяния.  

А мы ходим доверчиво 

и лицо подставляем им. 

Будто малые дети,  

верим в сказку отчаянно... 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 26.06.2011 16:49  Оля Стасюк 

Очень правдиво и похоже на жизнь...

 19.04.2011 17:09   

Тетяно, дякую за теплі слова! Так само бажаю творчої наснаги й насолоди від життя))))

 18.04.2011 23:29  Тетяна Чорновіл => © 

В хорошому настільки, наскільки можна в хорошому сенсі йти "в преисподнюю", коли тобі викловують очі. :))) Але ж заворожено ступаєш за ритмом і магією вірша... Успіхів Вам ще й у сонячно-веселій творчості!

 18.04.2011 22:45   

Дякую! Сподіваюся, заворожує у хорошому сенсі :)

 18.04.2011 20:43  Тетяна Чорновіл => © 

Вірш заворожує.