11.07.2017 02:49
для всіх
127
    
  2 | 2  
 © Серго Сокольник

А я сьогодні...

А я сьогодні...

А я сьогодні у сумній спокуті

Проводжу ніч. І келих на столі

Світ місяця ввібрав, немов цикуту...

Його ще пить... Аби лиш не пролить, 


Немов сльозу, цей витончений трунок

По тій, спливаючій в нічну пітьму

Зі склянки, мов останній поцілунок, 

Який на пам"ять назавжди візьму


В дороги даль, проторену внікуди...

Вона, можливо, приведе кудись, 

Де ніби дотик стриманий розбудить

Ті почуття, що відійшли... Молись


Цій рідині- ти в себе увібрала

Сум спомину за тою, що пішла...

Я п"ю за те, щоб пам"ять не вмирала...

Я п"ю а те, щоб пам"ять ожила...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 19.07.2017 19:33  Тетяна Чорновіл => © 

Дуже хороший вірш. Рве душу. Такі вірші мають право на існування, бо приносять полегкість і надію. Натхнення Вам і надалі.

 15.07.2017 21:25  Душа => © 

Гарний вірш, Серго ... Час - велика сила, на все коли-небудь суще на Землі потрібен час ... А справжня Любов, напевно та, яка не підвладна часу, вона - це вічність! Усіх благ Вам !!!