Поклич, Тарасе...
Порадь, Тарасе, нам, незрячим:
Як зняти родове більмо?
Чому (вже вільна) Ненька плаче,
А ми, бач, муки терпимо?
Поглянь, Тарасе, на Вкраїну:
І, ніби, в вольній ми сім’ї –
Не гнобить нас Єкатерина,
Вже є правителі свої.
Є стяг, є герб і гімн свій гідний –
Нема лиш мови і душі,
А нашу правду в хаті рідній
Новітні топчуть паничі.
Чи люди справді подуріли:
Німі ідуть в нове ярмо,
Чума Вкраїну підкосила,
А ми покірно мовчимо!
Самі себе зовем “хохлами”
(Лиш олігархи є людьми ),
Собі ж копаєм мовчки яму -
“І я не я, і ми не ми…”
Поклич, Тарасе: “Повставайте!”…
Зірвіть облуду із очей,
Брехню навіки закопайте,
В світ правди виведіть дітей!
20 січня 2003 року