18.04.2011 20:13
-
457
    
  1 | 3  
 © Наталка Янушевич

Уздоровлення сотникового слуги

Таке траплялось часто у людей: 

Коли останні жевріли вуглини, 

Вони шукали полум’я святе 

І в безнадії вірили невпинно. 

В Капернаумі занедужав раб. 

Вже все було готове хоронити, 

Так він, бідака, висох і ослаб, 

Що й слів докупи сам не міг стулити. 

Він чесно жив. І став таким рабом 

Для свого пана, сотника одного, 

Що сотник той віддав би все майно, 

Аби знайти одужання для нього. 

Та чує Бог і пана, і раба. 

Він при молитві не питає титул. 

До міста вже підходила юрба… 

Вже зовсім близько, що його іти тут! 

А там – Ісус, там порятунок вже. 

Пан посланців проводить до порога – 

Лиш би послухав, 

Лиш би повернув… 

Та як би мав вступить до дому мого? 

Нікчемний я, - майнуло в голові, - 

Такі ж моя оселя і подвір’я. 

Хай не заходить, тільки скаже Він – 

І тут же раб мій зцілиться, я вірю! 

Такий-то був той сотник чоловік. 

Ісуса зачепила віри сила! 

Єдине слово мовлене навік 

В Капернаумі дім благословило! 

І сталось так. І зцілено раба 

По вірі пана, що зробився меншим… 

А як же ми? Забракло нам хіба? 

Чом для Творця встановлюємо межі? 

Гірчичне зерня прагне прорости 

І здивувати плодом всіх потому. 

Так здивувався вельми Божий син 

Людському сину, сотнику простому. 



Дрогобич, 17.04.2011

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!