Уздоровлення сотникового слуги
Таке траплялось часто у людей:
Коли останні жевріли вуглини,
Вони шукали полум’я святе
І в безнадії вірили невпинно.
В Капернаумі занедужав раб.
Вже все було готове хоронити,
Так він, бідака, висох і ослаб,
Що й слів докупи сам не міг стулити.
Він чесно жив. І став таким рабом
Для свого пана, сотника одного,
Що сотник той віддав би все майно,
Аби знайти одужання для нього.
Та чує Бог і пана, і раба.
Він при молитві не питає титул.
До міста вже підходила юрба…
Вже зовсім близько, що його іти тут!
А там – Ісус, там порятунок вже.
Пан посланців проводить до порога –
Лиш би послухав,
Лиш би повернув…
Та як би мав вступить до дому мого?
Нікчемний я, - майнуло в голові, -
Такі ж моя оселя і подвір’я.
Хай не заходить, тільки скаже Він –
І тут же раб мій зцілиться, я вірю!
Такий-то був той сотник чоловік.
Ісуса зачепила віри сила!
Єдине слово мовлене навік
В Капернаумі дім благословило!
І сталось так. І зцілено раба
По вірі пана, що зробився меншим…
А як же ми? Забракло нам хіба?
Чом для Творця встановлюємо межі?
Гірчичне зерня прагне прорости
І здивувати плодом всіх потому.
Так здивувався вельми Божий син
Людському сину, сотнику простому.
Дрогобич, 17.04.2011