У ночі келиху на дні
Нуртує вишня запашна,
Зійшла на бризки коньяку
Й застигла часу течія.
Зажди! В вишневій густині
Дістатися не просто дна.
Не мір ковтками млу п’янку,
Бо мушу в глиб пірнути й я!
Жаркі стихії віражі
Невпинно хлинуть ще і ще…
Чи вдасться хоч за тим ковтком
Спинити збурений ландшафт?
Та ні… На трепету межі
Солодким полум’ям пече
Пейзаж з вишневим коньяком
В хмільному сні на брудершафт.
