Літа́ розлуки
Тих літ розлуки мовби й не було…
Хоча і ні. Таки змінилось трохи:
Чи то з людьми зістарілось село,
Що обростає, мов каміння, мохом?
Чи, моˊ, гніздо лелече так гнітить,
Оте порожнє? Чом? Ніхто не знає.
Бо не поло́ха тишу ні на мить
Знайомий клекіт понад отчим краєм.
Чи се могил старі й нові ряди,
Що креслять вздовж і вшир новітню мапу?
І цим стирають на́чисто сліди –
Чиїсь бігцем, чиїсь, бува, неквапом.
Чи, не дай Бог, причина у мені?
Якось отак покинула, відвикла…
Село… Село… Твої спливають дні…
Такі сумні, немов свята молитва…
м.Львів, 19.07.2017
