Гроза
з рубрики / циклу «ВАРЛАМ ШАЛАМОВ. Особисто і з довірою»
«Гроза»,
«Лично и доверительно»
Злились у хмаровиння хвилі
І, вивернувши світ наспід,
У рваних блискавок засиллі
Розламується небозвід.
Мов по корчаги жовтій глині
Товчуться грому кулаки,
Вода між пнів несеться в піні,
Стікає стрімко в рівчаки.
Гроза збиває пліттю тіло
Рябої, мов змія, ріки,
Хоч обережно так, уміло
Розкриє цвіту пелюстки.
Все, що твердим було, напевне,
Стече за мить одну з-під ніг,
І все земне таке непевне,
Нема стежок, нема доріг.
Лиш перехожий кущ ліловий
Крізь тин просуне віть хитку,
І спинить за плече, й без слова
Зачне розмову шелестку.
Та коло хвіртки дому швидко
Грози минуться міражі,
Коли я, змоклий сам до нитки,
Дістану з пазухи вірші.
Гніздо віршів грозою збито,
І ледь живі пташата ці
Пищать, пізнавши диво світу,
Його початки і кінці.
Смешались облака и волны,
И мира вывернут испод,
По трещинам зубчатых молний
Разламывается небосвод.
По желтой глиняной корчаге
Гуляют грома кулаки,
Вода спускается в овраги,
Держась руками за пеньки.
Но, в сто плетей дубася тело
Пятнистой, как змея, реки,
Гроза так бережно-умело
Цветов расправит лепестки.
Все то, что было твердой почвой,
Вдруг уплывает из-под ног,
И все земное так непрочно,
И нет путей и нет дорог.
Пока прохожий куст лиловый
Не сунет руку сквозь забор,
И за плечо не остановит,
И не завяжет разговор.
И вот я – дома, у калитки,
И все несчастья далеки,
Когда я, вымокший до нитки,
Несу за пазухой стихи.
Гнездо стихов грозой разбито,
И желторотые птенцы
Пищат, познав крушенье быта,
Его начала и концы.
