Читаю совість
Вечір йде, переписує повість,
Де не знайде місце печаль.
Я читаю притишену совість
Й пригортаю до серця свій жаль.
Помилки пробігали раптові
Й запевняли: вони всі праві…
Серце бите схиляю на сповідь,
Бо ці рани стають мов живі.
Я ще вірю, що знов повернуся,
Щоб сказати в молитві «амінь».
Я прийду до тебе, Ісусе,
Тільки ти мене ще раз зустрінь.